ЯК ПЕРЕЖИТИ ВТРАТУ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ?
Останній період ознаменувався зверненнями до Психологічного хабу НІБ з питаннями: «Як так? Моя улюблена єдина донька…», «Як пережити втрату чоловіка?», «Як пережити втрату сина?»,«Що потрібно робити, підкажіть»…
Можливо, відповідь виглядатиме некомпетентною, але психологи кажуть: «На жаль, ніяк». Цей біль лишатиметься з вами. Психолог лише може допомогти зробити його слабшим, бути поруч, підказати, як пережити пікові хвилини нестерпного болю, хвилини, коли ви на самоті(наприклад, вночі).
Тож, пережити це неможливо. Питання «Чому мій/моя..?» буде постійно з вами. Втрату та пустоту без сина, доньки, чоловіка, дружини – теж не заповнити. Але…
• Ви маєте пам’ятати, що пам'ять про вашу рідну людину буде продовженням її життя.
• Його(її) речі – теж пам’ятки. Якщо ж вони спричиняють біль, то складіть їх у певне місце. Або якщо, наприклад, у сина(доньки) була кімната, залиште все, як було за ним(нею). Приходьте туди, щоб поговорити, коли відчуватимете сум. Але з часом робіть це все рідше, рідше, рідше…
• Говоріть про рідну людину - це полегшить ваш біль. Спочатку ви будете плакати, навіть не зможете поділитися спогадом до кінця, однак пізніше розповідь стане довше. Ще через певний період ви зможете розповідати повністю історії про сина, доньку, чоловіка, онука.
• Ніколи не лишайтеся на самоті. Люди – це ваше спасіння. Особливо близькі, приємні, позитивні знайомі, рідні, які не відмахуватимуться, а розділятимуть ваші згадки.
• Якщо рідна людина лишила по собі дітей – це пряма пам'ять про неї. Концентруйтеся на дітях, ростіть їх з тим, що їх батько – герой!
• Якщо ви віруюча особа, ходіть до церкви, моліться за спокій його(її) душі.
На жаль, біль від втрати рідної людини не приберуть ні наші фахівці, ні медики. Це той біль, від якого немає спеціальних ліків, вакцин, щеплень чи крапельниць. Це розпечений пласт заліза на вашому серці, який іскриться питаннями: «Чому ми?», «Чому він(вона)?», «За що?», «Господи, за що?».
А ми відповімо лиш скупе: «Дякую за відвагу та хоробрість вашого сина, чоловіка, вашої доньки, дружини». І одночасно подумаємо: «Завдячуючи їм, ми живемо. Ви мати не лише своєї дитини, ви - мати для всіх нас!»
Дякуємо і низький уклін!